Доповідь «Кирилівський шрифт XVI ст.: між Римом і Острогом» була прочитана на конференції «Платонівські читання» 28.11.2015. Тези доповіді опубліковані у збірнику: Треті Платонівські читання. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. – К. : Фенікс. – 2016. – 128 с. Нижче доповідь подається повністю.
Початок історії українського книгодрукування прийнято датувати 1574 роком, коли Іван Федоров-московитін переніс свою друкарню до Львова, де видав Апостол і Буквар. Книги ці були надруковані шрифтом, який І. Федоров привіз з Москви, то ж розпочинати історію українського друкарського шрифту 1574 роком не є можливим. Звичайно, традиція московського півуставу І. Федорова отримала певне продовження на території України, але ці шрифтові форми не були єдино можливими. У початковий період українського книгодрукування були й інші впливи, які ми короткого оглянемо у нашій доповіді.
Стосовно друкарського шрифту завжди існували дві протилежні концепції. Першу з них, влучно висловив відомий радянський мистецтвознавець Е. Кузнєцов: «Набірний шрифт відмежований від конкретного матеріалу та технології. Вийшовши з рукописних форм, він згодом все далі й далі абстрагувався від свого першоджерела і розвивався вже як самостійне явище, давно ставши певною відстороненою чистою геометричною формою. <…> Правильно побудований алфавіт – це система, всі частини якої строго залежать одна від одної, в якій індивідуальне замінюється спільним, видове – родовим. Кожен член цієї спільноти, навіть відсторонений від неї, несе на собі відбиток приналежності до системи: в цьому його сила». [1] Абсолютно інакше вважав відомий німецький шрифтовий дизайнер, теоретик та історик шрифту А. Капр: «Друкар у своєму шрифті продовжує традиції рукопису, і при тому рукопису високого, мистецького. Коли ця традиція, з плином часу перервалася, відбувся занепад і друкарського мистецтва. Завданням каліграфа є знову оживити мистецтво типографа і довести його до початкової чистоти та досконалості. <…> Художник шрифту, щонайменше повинен мати досвід у мистецтві каліграфії; почерк з використанням широкого пера мотивує форми багатьох літер латинського та кирилівського шрифтів». [2]
Шрифт розроблений на основі каліграфії та класична антиква, побудована за допомогою циркуля та лінійки
• шрифт чітко структурований, геометрично побудований і викреслений за допомогою циркуля та лінійки
• шрифт зроблений на основі каліграфічних написів, такий що повторює логіку та пластику інструментів письма.
Суперечки стосовно цих двох підходів до створення шрифту точилися протягом усього ХХ ст., продовжуються вони і зараз. У нашій доповіді, на матеріалі кирилівського шрифту, ми розглянемо те, як ці дві концепції стикалися у минулому.
До середини XVI ст. кирилівський друкований шрифт існував виключно на західних територіях: сербських, румунських, італійських, німецьких. Перші кирилівські шрифти, що з’явилися на теренах Речі Посполитої — шрифти видань Ш. Фіоля та Ф. Скорини були виготовлені німецькими словолитниками, та мали відчутний вплив латинського шрифту — антикви. З середини XVI ст. у Москві з’являється інша традиція — друкований шрифт створений на основі півуставу, який копіював півустав рукописний абсолютно буквально.
Шрифт видань Івана Федорова
Кирилівськими шрифтами невеликого розміру вже кілька десятиліть друкувалися книги у венеціанській друкарні Божидара і Вінченцо Вуковичів. Венеціанські шрифти, як і румунські та інші західні, про які ми вже сказали раніше, відчули вплив антикви та були досить геометричними.
Шрифт венеціанських видань Божидара Вуковича
Як вважає ряд дослідників (зокрема Бадаліч та Сазонова [3]), саме на них орієнтувався відомий французький словолитник і гравер Робер Ґранжон, коли на початку 1580-их років взявся виконувати кирилівський шрифт для Римської конгрегації пропаганди віри.
На жаль, регламент нашого виступу не дозволяє докладно зупинитися на творчості цього визначного художника шрифту [4], який виконав більше 40 чудових шрифтів, зокрема такі екзотичні як арабський, вірменський, сирійський. Ми розглянемо лише кирилицю Р. Ґранжона, якою надрукована була тільки одна книга: «Сума науки християнського часного научітєля богослова Петра Канизія», а роком раніше, у 1582-му, був видрукуваний пробний лист кирилівського шрифту.
Кирилівський друкарський шрифт Робера Ґранжона. Пробний лист. Рим. 1582 р.
Саме цей зразок просив надіслати йому з Риму папський нуцій Антоніо Посевіно, який у той час знаходився у Речі Посполитій. Посевіно мав плани організувати у Кракові друкарню, яка би видавала книги кирилицею мовами «Rutenica» і «Mosсovitica» (саме таке формулювання було у листі А. Посевіно до П. Галлі, який цитують російські дослідники Л. Сазонова та Є. Немировський з посиланням на публікацію в Monumenta Poloniae Vaticana [5]). Надісланий йому зразок шрифту Р. Ґранжона А. Посевіно продемонстрував князеві К. Острозькому, як найновіше досягнення римських граверів.
Шрифт Робера Ґранжона. Фрагмент книги П. Канизія «Сумма науки християнського...». Рим. 1583
Шрифт цей надзвичайно цікавий, і наглядно демонструє один із шляхів, яким би могла розвиватися кирилиця, не будь цей процес штучно перерваний на початку XVIII ст. реформою Петра Першого. Підкреслена геометричність та чіткий ритм цього шрифту були абсолютно в ключі тодішніх європейських тенденцій, коли пластика ренесансної антикви вже змінилася стрункістю антикви перехідної, яка в свою чергу на повних парах прямувала до вже абсолютно геометричної класицистичної антикви.
Приклади антикви епохи ренесансу, бароко (перехідна антиква) та класицизму
Звичайно, цей процес не був лінійним, крім того мав у кожній країні свої регіональні відмінності. Свої особливості були і на українських землях, куди у другій половині шістнадцятого століття лише проникали ренесансові впливи, тоді як в Італії в цей час уже ширилося бароко. Власне, ренесансові тенденції пластики шрифту, близького до рукопису, дуже чітко відповідали традиціям українського скоропису, який в той час був поширений по українських канцеляріях. То ж не дивно, що князь К. Острозький сприйняв шрифт Р. Ґранжона досить скептично. Натомість продемонстрував А. Посевіно Острозьку Біблію, шрифт якої вважав для українців більш прийнятним і близьким.
Шрифт Гриня Івановича (більший курсив). Фрагмент сторінки Біблії. Острог. 1581 р.
Власне, кирилівських шрифтів у Острозькій Біблії було кілька: крім московського півуставу, яким набрані кілька заголовків, було два нові, острозькі текстові шрифти: більшого і меншого розміру. Я. Ісаєвич коментує ці шрифти так: «Нові, «напівкурсивні» острозькі шрифти розроблені з урахуванням графіки літер рукописів середини XVI ст. і півуставно-скорописного письма українських ділових документів третьої чверті XVI ст. З білорусько-українським канцелярським письмом, яке зазнало впливу ренесансного курсиву, острозькі шрифти зближують насамперед загальні засади побудови: спрощеність літер і їх напівкурсивність, певна уніфікація товщини штриха» [6].
Шрифт Гриня Івановича (менший курсив). Фрагмент Псалтирі з Новим заповітом. Острог. 1580 р.
К. Острозький вважав, що саме ця шрифтова традиція, що ґрунтується на рукописі, буде найкраще сприйнята на землях України-Русі, і пропонував А. Посевіно направити до Риму свого шрифтового майстра щоб допомоги римським граверам створити новий кирилівський шрифт. Це ж саме пропонував К. Острозький і папському нуцію Вінченцо Болоньєтті. У листі останнього до кардинала Птоломео Галлі від 20 липня 1583 року читаємо: «Шість днів тому, з одним італійцем, який поїхав до Венеції, я надіслав Вашому Преосвященству руську Біблію, яку мені передав князь Костянтин Острозький старший. Князь просив мене дати знати монсеньйору (тобто Папі) його точку зору про те, що літери руського шрифту цієї книги дуже відрізняються від звичайно вживаних у Римі. Князь надав у розпорядження Його Святості свого дуже знаючого типографа, щоб внести до цієї справи посильну допомогу, подібну до тої, яку і він сам отримав від Його Святості у друкуванні цієї Біблії, адже як кажуть, вона була надрукована з тої, котру привіз з Риму Палеолог… Знаючи, яким чином можна було би встановити ту різницю в літерах, про яку говорив князь, я вирішив за необхідне надіслати Біблію Його Святості. Преподобний отець Посевіно, який у цій конкретній справі, як і у всій своїй діяльності по наверненню схизматиків, виявив величезну проникливість, сказав мені, що був би надзвичайно радий дізнатися, хто саме той типограф, якого князь надав у розпорядження Папи» [7].
Хто ж був цей шрифтовий майстер, який прибув до Риму (а в листі говориться про це, як про звершений факт), нас цікавить не менше ніж А. Посевіно. Є. Немировський вважає, що цією людиною міг бути І. Федоров. Але як ми знаємо, І. Федоров не робив шрифтів: його московські, заблудівські та львівські видання надруковані одним-єдиним шрифтом (московським), але вже у першому острозькому виданні — Абетці 1578 року ми бачимо поряд з федорівським півуставом 5(!) нових шрифтів: два грецьких і три кирилівських.
Шрифти Гриня Івановича та шрифт Івана Федорова. Фрагменти сторінок Абетки. Острог. 1578 р.
На слайді видно, як ці вишукані острозькі шрифти контрастують з грубим московським півуставом. Автором острозьких шрифтів, як нам відомо з архівних джерел, був Гринь Іванович, на особі якого варто зупинитися детальніше, але обмеження у часі, знову ж таки, не дає можливості цього зробити [8]. Зачитаємо лише фрагмент мирової угоди між І. Федоровим та Гринем Івановичем, записаної до книги львівського гродського суду 26 лютого 1583 року: «А в майбутньому за таке велике добродійство пана Івана [Гринь] не повинен робити і виготовляти без [його] волі і поради аж до його смерті жодного шрифту для друкарства і жодної друкарні ані для себе, ані для інших сторонніх людей. <…> Однак друкар пан Іван поступиться цією умовою Гриневі, якщо [він] буде до нього добре ставитися і проситиме про це пана Івана сам та через порядних людей, щоб дозволив йому займатися цим друкарським ремеслом — тоді пан Іван йому дозволить» [9].
Гіпотезу про те що шрифтовим майстром, якого К. Острозький відправив до Риму міг бути Гринь Іванович, висловлювали свого часу Я. Ісаєвич та Є. Немировський, але жодних документів що це підтверджують немає. З одного боку, в угоді сказано про заборону Гриневі Івановичу виготовляти шрифти для сторонніх осіб, з іншого: «пан Іван поступиться цією умовою Гриневі, якщо [він] проситиме про це пана Івана сам та через порядних людей». У цій же угоді самого І. Федорова названо «друкарем його милості Костянтина Костянтиновича, князя Острозького», то ж навряд чи «пан Іван» відмовив би проханню «князя Костянтина». Ще одним непрямим підтвердженням гіпотези про відбуття Гриня Івановича до Риму, є відсутність в українських документах жодних згадок про нього після 1583 року. Можливо ці відомості треба шукати у Ватиканських архівах?
Так чи інакше, але на це питання переконливої відповіді зараз немає. Але можна відповісти на інше питання, що є для нашої теми чи не найголовнішим: якою датою розпочинати історію українського друкарського шрифту? На нашу думку такою датою має бути 1578 рік: рік першого друку шрифтами, що були виготовлені на українській землі, українським майстром та в українській традиції, яка увібрала в себе пластику рукопису.
© Ігор Дудник. 2015
Примітки:
1. Кузнецов Э. Типология шрифта. Наборный и рисованный шрифт. // Будапешт. ИнтерПрессГрафик. – №2/1980. – С. 262. Капр А. Взаимоотношения между почерком, печатным шрифтом и каллиграфией. // Рукописная и печатная книга. – М.: Наука. 1975. – С. 81
3. Badalič J. Jugoslavica usque ad annum MDC. Bibliographie der südslawischen Frühdrucke. Baden-Baden. – 1959; Сазонова Л. Книги кирилловской печати во второй половине XVI века. // Издания кирилловского шрифта второй половины XVI века. Сводный каталог: в 2 кн. Книга вторая. – М.: Индрик. 2001. С. 1245
4. 15 грудня 2015 року в клубі творчого розвитку «Арт і Я» була прочитана розширена версія доповіді, у якій оглядалася біографія та шрифтова творчість Р. Ґранжона.
5. Monumenta Poloniae Vaticana. Т. 6. – Cracowiae. 1938
6. Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – Л.: Вища школо. – С. 77
7. Цитую за: Немировский Е. Начало книгопечатания на Украине. – М.: Книга. 1974. – С. 154
8. Автор має в роботі розлогу статтю про життя і творчість Гриня Івановича. Сподіваємося, вона буде опублікована вже поточного року.
9. Ісаєвич Я., Купчинський О., Мацюк О., Ружецький Е. Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI-перша половина XVII ст.) Збірник документів. – К.: Наукова думка, 1975. – С. 51
Немає коментарів:
Дописати коментар